Нове дослідження демонструє, що сільське господарство дає більші викиди парникових газів, ніж спалювання викопних джерел енергії

У березні 2025 року наукове видання Environmental Research Letters надрукувало працю «Підвищена прозорість правил обліку пішла би на користь кліматичній політиці» (“Increased Transparency in accounting conventions could benefit climate policy”). Її автор Gerard Wedderburn-Bisshop, який працював головним науковцем департаменту природних ресурсів уряду австралійського штату Квінсленд, а нині представляє Світову Фундацію збереження довкілля, вказує на методологічні недоліки, що містяться в погоджених ООН правилах обліку викидів та поглинання парникових газів і які застосовуються урядами для визначення вуглецевого сліду економіки й формування відповідних кліматичних цілей.

Зокрема, викиди ПГ від викопної енергетики, промисловости, транспорту подаються у брутто обсягах, тобто рахуються всі 100%, тоді як викиди у секторі LULUCF (землекористування, його зміна і лісництво) звітуються з коефіцієнтом 0,33, тобто обліковуються тільки 33%. Логіка в тому, що, мовляв, кругообіг вуглецю в природі триває мільйони років і його викиди та поглинання взаємно збалансовані, тоді як вуглець від викопних джерел є «новим», бо до моменту видобутку вугілля, нафти чи газу він лежав під землею, а не кружляв у повітрі у вигляді СО2. Вади такого підходу очевидні: по-перше, первинне знищення стабільних екосистем лісу, савани чи степу для створення с/г угідь теж можна вважати утворенням «нового» вуглецю (практика дефорестації в період 1750-2020 рр. викинула більше парникових газів в атмосферу, ніж усі інші сектори разом узяті); по-друге, якщо вуглець у довкіллі збалансований, то чому використовується взятий зі стелі коефіцієнт 0,33, а не просто нуль?; по-третє, природні поглиначі СО2 (суходіл і океан) не розрізняють, який саме вуглекислий газ вони абсорбують з атмосфери – згенерований індустрією чи сільським господарством. Відтак, різні методи обліку – брутто для викопних джерел і нетто для агровиробництва – дають спотворену картину. Натомість пропонується застосовувати однаковий і послідовний метод вимірювання, звітування та перевірки вуглецевого сліду (consistent carbon accounting) на основі брутто викидів.

Другий недолік акцептованої нині методології ООН в тому, що облік парникових газів в атмосфері ведеться з використанням коефіцієнту «потенціал глобального потепління» (“global warming potential”), який бере СО2 за 1 (одиницю), з якою зіставляються інші ПГ залежно від сили їхнього парникового ефекту, а кумулятивний вплив на глобальне потепління розглядається в часовому горизонті від 20 до 100 років. Проблема в тому, що різні парникові гази перебувають в повітрі різну тривалість часу (від декількох місяців до багатьох століть) і з часом втрачають силу розкладаючись на інші компоненти, відтак усереднений показник «потенціалу глобального потепління» виходить реально заниженим у ближчій перспективі. 30 років тому, коли вперше розроблялася методологія обліку ПГ, а кліматичні зміни не були настільки гострі, подібні похибки не мали суттєвого значення. Натомість сьогодні автор нового дослідження рекомендує застосовувати поняття «ефективного радіаційного впливу» (effective radiative forcing), коли ефект кожного парникового газу обчислюється у надлишковій кількості Ватт сонячної енергії на 1 кв.м. умовної поверхні тропосфери Землі. Цей метод показує парникову силу різних газів як за певний історичний період в минулому, так і в режимі реального часу сьогодні, а не вгадує, як це може відбуватися в далекому майбутньому.

Третій недолік усталеної методології в тому, що вона не враховує ефект охолоджувальних газів, які викидаються в атмосферу разом з парниковими. Йдеться переважно про оксиди сірки, які масово присутні саме у викидах від викопних джерел енергії. Парадокс в тому, що вони чинять маскувальний охолоджувальний ефект, який суттєво компенсує ефект парниковий; і сьогодні, коли людство очищає небо від шкідливих сірковмісних речовин для поліпшення власного легеневого здоров’я, ця благородна справа, на жаль, автоматично посилює і прискорює глобальне потепління. Тим часом сільське господарство майже не викидає охолоджувальних газів і водночас дає найбільші викиди парникового газу метану через інтенсивне індустріальне тваринництво.

Нарешті, прихильники пріоритетної декарбонізації в індустрії, а не в сільському господарстві вказують на те, що проактивні заходи по залісненню (рефорестація + афорестація) теж істотно компенсують викиди СО2 від агровиробництва. Їхні опоненти зауважують, що ці корисні заходи не є частиною ані заслугою власне агровиробництва і що заліснення компенсує будь-які викиди, а не лише від сільського господарства. Крім того, інше недавнє дослідження в Орегонському університеті виявило, що молоді дерева в перші приблизно 20 років свого росту є чистими джерелами викидів СО2, оскільки площа поверхні їхнього листя недостатня для переважання денного фотосинтезу над нічною респірацією, а корені недостатньо розвинені для фіксації стабільного вуглецю в ґрунті.

Отже, виправивши вищенаведені недоліки методології обліку парникових газів і провівши нові обчислення, дослідження дійшло висновку, що внесок сільського господарства у глобальне потепління складає не 33% супроти 47% індустрії викопних джерел, як це нині офіційно вважається, а 60% проти 18%.

Цей несподіваний результат насправді не відкрив нічого нового, а лише змінив методологію вимірювання й обліку, зробивши його більш об’єктивним. Дослідження викликало як позитивну, так і критичну реакцію колег-науковців. Аргумент критиків про те, що нова методологія одного вченого суперечить усталеній методології сотень вчених з Міжурядової Групи експертів ООН зі зміни клімату і тому не може бути правдивою, звучить солідно. Разом з тим, ці сотні вчених ООН ніяк не могли пояснити офіційно зафіксоване різке прискорення глобального потепління протягом останніх 2-3 років, поки їм це не роз’яснив один вчений на пенсії (James Hansen), і вони визнали його правоту (в доповідях ООН зовсім не враховуються т. зв. взаємні посилювальні кліматичні ефекти – feedback loops, ані охолоджувальні гази, а їхні обрахунки чутливости кліматичної рівноваги виявилися суттєво заниженими).
Висновки:

• Роль галузі сільського господарства як не лише жертви, але головного винуватця кліматичних змін має бути розглянута принаймні з такою ж серйозністю, як і галузь викопних джерел енергії, з відповідними швидкими урядовими діями.
• Враховуючи той факт, що суходіл і океан перенасичені вуглецем і вже майже вичерпали свій поглинаючий потенціал із загрозою швидкого перетворення на чисте джерело парникових газів, пріоритетна увага до потреби кардинальної, широкомасштабної і швидкої зміни методів агровиробництва дозволить не просто зменшити викиди, але й зберегти і навіть збільшити карбонопоглинаючий потенціал земної поверхні та біосфери. Це той подвійний благотворний ефект, якого ніколи не дасть сфера енергетики, промисловости чи транспорту.
• Результати вищезгаданого дослідження про нездатність молодих саджанців забезпечувати позитивний баланс абсорбції СО2 вимагають перегляду офсетних механізмів в системі торгівлі квотами на викиди ПГ з метою запобігання масовому грінвошингу.

Джерела:

https://iopscience.iop.org/article/10.1088/1748-9326/adb7f2
https://www.nature.com/articles/s41467-024-51126-x#Sec2
https://essd.copernicus.org/articles/15/2025/2023/#section6
https://www.webofscience.com/wos/author/record/G-3882-2010
https://science.feedback.org/agriculture-emits-greenhouse-gases-less-than-using-fossil-fuels-despite-recent-papers-claim