ТРИ РОКИ тому, 24 лютого 2022 року, країна прокинулась від звуків вибухів, які лунають і досі..

Тоді, як і по сей день, по всій Україні пролунали сигнали повітряних тривог, і ми не могли повірити, що наша земля стане ареною такої жахливої боротьби.

Цей день став початком нової ери – ери боротьби, стійкості та нескореності.

Три роки, наповнені болем, втратами, страхом.

Три роки тому сталися перші звуки повномаштабної війни, що забрали спокій і мир, але не віру в нашу перемогу.

Три роки тому, коли ракети полетіли вже по всіх наших містах, ми не зламались, не впали.

Так, ми звикли до тривог, звикли до постійної ракетної небезпеки, звикли жити по новому графіку – без світла, без води, без елементарних умов.

Але ми не підкорились ворогу.

Ми стали сильнішими, стали єдиними, стали нацією, яка не боїться темряви.

Діти, які ще зовсім недавно сміялись і гралися на вулицях, вже три роки ховаються в укриттях від небезпеки.

Але навіть в цих підземних укриттях вони співають про любу Україну, своїм дитячим голосом несучі нескорену віру в перемогу.

І це дає нам сил.

Ми пройшли через багато випробувань – руйнування, втрати близьких… але ми продовжуємо стояти.

Стійкіші, сильніші, ніж будь-коли.

Ми не відступили, не опустили рук, бо за нами правда, свобода, Україна.

Ми стоїмо, тому що в наших серцях горить вогонь, якого не згасить жоден ворог.

Дякуємо нашим захисникам, військовим, які, не вагаючись, ціною свого життя захищають нас, нашу країну, нашу свободу.

Ваша відвага і мужність — це наша надія і наше майбутнє.

Ми пам’ятаємо і будемо триматися та боротися і надалі.

Бо ми — Україна.

Слава Україні!