17 липня Верховна Рада України затвердила новий склад уряду. Прем’єр-міністеркою обрано Юлію Свириденко, а разом із нею — нову команду урядовців. Президент Володимир Зеленський закликав уже «відсьогодні» братись до роботи й анонсував наступний етап переформатування — у дипломатії та секторі безпеки.
Але серед усіх призначень і структурних змін чи не найменше обговорюваним, але найбільш критичним для майбутнього держави стало повторне злиття Міністерства аграрної політики з Міністерством економіки та довкілля та з Міністерством економіки. Новий мега-відомчий гібрид очолив Олексій Соболєв.
І тут варто зупинитися. Бо аграрна політика — не лише додаток до економіки. І не лише частина загального «фонду». Це — окрема, стратегічна, життєво важлива галузь, яку сьогодні фактично розчинили в бюрократичній структурі.
📊ПОВТОРЕННЯ ПОМИЛКИ, ЯКА ВЖЕ БОЛІЛА
Це вже не перший експеримент зі «злиттям» аграрного міністерства. У 2020 році вже був подібний крок — і тоді це призвело до фактичної деградації аграрного управління.
Відсутність профільного міністерства означала відсутність діалогу між державою і аграріями, втрату фокусу, недоінвестованість у розвиток та хибні регуляторні рішення.
Ринок, який формує близько 20% ВВП, залишився без голосу.
Аграрії — без підтримки.
Експорт — без чіткої державної політики.
Через рік після таких «експериментів» аграрне міністерство довелося відновити. Але, як бачимо, уроки минулого у верхах знову не вивчили.
🥺БЕЗ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ = БЕЗ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ
Злиття Мінагрополітики в нову «мега-структуру» — пряма загроза продовольчій безпеці України.
На третьому році повномасштабної війни, коли:
- понад 30% сільгоспземель заміновано або окуповано;
- експорт зерна постійно блокують;
- фермери виживають у надзвичайних умовах;
- країна потребує чіткого бачення, що, де і як вирощувати;
— уряд обирає шлях розчинення аграрного вектора в загальній економічній масі.
Це небезпечна легковажність.
Аграрний сектор в умовах війни — інструмент виживання держави. Село — це тил, це стабільність, це робота для мільйонів, це хліб на столі в кожній родини й це потужна підтримка армії.
В аграрному портфелі держави сьогодні не просто «зерно», а геополітична сила і продовольча дипломатія.
🇺🇦ЧОМУ МІНАГРО МАЄ БУТИ ОКРЕМИМ І ВПЛИВОВИМ?
✔️Аграрна політика потребує специфічної експертизи. Не можна одночасно управляти зерном, водою, деревами та фондовими ринками.
✔️Фермери потребують прямого діалогу. Сьогодні вони відчули себе покинутими, і відсутність окремого міністерства тільки посилює цю прірву.
✔️Потрібна швидка реакція на ризики. Війна, кліматичні загрози, ціни на добрива, міжнародні ринки — усе це потребує окремого антикризового штабу, а не чергового департаменту всередині іншого міністерства.
✔️Довіра міжнародних партнерів. Світ підтримує українських аграріїв через FAO, ЄС тощо. Але як координувати десятки програм без чіткого профільного міністерства?
🌾АГРАРНА СТРАТЕГІЯ — НЕ ОПЦІЯ, А ФУНДАМЕНТ
Скасування фактичної суб’єктності аграрної політики — це відмова від стратегічного бачення. Ми не маємо права на такий крок, коли наша земля стогне від бомб, а фермер, замість засівати поле, тоне в бюрократичному потоці.
Україна не просто аграрна країна. Ми — продовольчий гарант для мільйонів людей на планеті. Але без профільної політики не буде ні хліба, ні експорту, ні віри в село. А якщо не почути село — воно замовкне.
Воно й так вже замовкає щодня.
І разом із ним — економіка, експорт і надія.
Алла Стоянова акцентує: “Злиття Міністерства аграрної політики з економікою та довкіллям — стратегічна помилка.
Аграрна галузь — це окрема економічна екосистема зі своїми викликами, логікою, ризиками та стратегічними завданнями. Її не можна інтегрувати «по дорозі» — вона потребує окремого політичного фокусу.
Ми вже бачили наслідки подібних експериментів: відсутність аграрного голосу в уряді, провал комунікації з фермерами, хаос у програмах підтримки.
Сьогодні, під час війни, знищення Мінагро — це удар по агросектору, удар по країні, удар по кожному з нас”


