16 липня Верховна Рада проголосувала за скандальні поправки, що вводять 10-відсоткове мито на експорт сої та ріпаку. Здавалося б, звичайний фіскальний крок, який у розвинених країнах часто виправданий.
Проте в Україні – це черговий виток антифермерської політики, який вже викликав гостру реакцію аграрної спільноти, особливо на півдні – в аграрній Одещині.

“Удар не лише по бізнесу — удар по вірі, по бажанню залишатися на землі. Чергові підтвердження: дрібний і середній фермери в Україні — зайві.
Держава не бачить в нас партнерів. Немає діалогу, немає підтримки, лише обмеження, нові бар’єри та повна байдужість.
Сільське господарство — не просто робота. Це життя, яке триває без вихідних, у будь-яку погоду, навіть під сирени. Ми тримаємо на собі села, годуємо армію, платимо податки, створюємо робочі місця.
Натомість отримуємо мовчання і нові удари.
Найважче — відчуття, що твоя праця нікому не потрібна. Нам фактично говорять: “Здавайтеся”.
Але ми залишимось.
Бо поле — це наш фронт. І ми його не здамо” — з болем говорить Алла Стоянова.

📜 Що сталося? І чому це важливо

Парламент ухвалив поправки до законопроєкту №13157, які передбачають 10% мито на експорт ріпака та сої. При цьому аграрії, які самі експортують свою продукцію (через кооперативи або напряму), від мита формально звільнені.
Але це лише формально.
Бо фактично малий і середній агровиробник не експортує. Він продає через трейдера. Тому це чергова “замануха”.

В реальності більшість дрібних фермерів не мають доступу до прямих міжнародних ринків збуту: інфраструктура, логістика, сертифікація — усе це дуже складно для більшості сільгоспвиробників Одещини. Отже, вони знову змушені продавати врожай трейдерам за нижчими цінами.

🔍 Прийняття законопроєкту: маніпуляції та непрозорість

Регламент Верховної Ради було знехтувано: депутатів буквально вводили в оману щодо змісту голосувань.

Це свідчить про лобістський характер рішення — а не про системну агрополітику.

“Мабуть у Верховній Раді знали, що Мінагро на наступний день буде ліквідовано та саме тому так поспішали з прийняттям законопроекту – розуміли, що нікому буде заступитися за фермерів”, – припускає пані Алла Стоянова.

⚠️ Наслідки для агросектору Одещини

Одещина — один із провідних регіонів з вирощування ріпаку. Тут працює безліч малих і середніх господарств, які не мають власних елеваторів, логістики чи виходу на міжнародні ринки.

Основні ризики:

• Вже відбулося зниження закупівельних цін для дрібних виробників: трейдери вже переклали ще не їснуюче мито на плечі аграріїв.
• Скорочення посівних площ — це неминуче, як це вже сталося у 2017–2019 роках.
• Посилення монополії переробників, які зможуть диктувати умови.
• Порушення євроінтеграційних зобов’язань — адже експортні мита суперечать Угоді про асоціацію з ЄС.

📊 Цифри, які говорять

За даними АПК-ІНФОРМ 2024/25 МР Україна експортувала:

3,8 млн тонн сої на $1,56 млрд
3,2 млн тонн ріпака на $1,56 млрд
Експорт соняшнику скоротився до 70 тис. тонн, що свідчить про активну внутрішню переробку (але на умовах, вигідних крупному бізнесу).
Втрати агросектору від мит, за оцінками Всеукраїнської аграрної ради — до 17 млрд грн.

🏭 А що з переробкою? Ідея проти реальності

Ініціатори змін апелюють до “історії успіху” з соняшниковою олією. Проте соняшник — це інша історія: за ним стояли багатомільярдні інвестиції, довготривала підтримка галузі, державні преференції.

Для ріпаку та сої з переробкою в Україні все по-іншому. За словами представників бізнесу, заводи переважно належать кільком крупним групам. І мито — це не стимул для нового будівництва, а вибіркова перевага для тих, хто вже “в темі”.

🧭 Куди далі?

Україна вкотре наступає на ті самі граблі — обмеження експорту задля міфічного “розвитку внутрішньої переробки” без реальної інфраструктури, інвестицій та підтримки фермерів.
У довгостроковій перспективі це призведе до втрати довіри та до демотивації.

“Наш регіон — посушливий, складний, ми вирощуємо що можемо. А держава ще й закручує гайки. Для аграріїв Одещини це означає мінус дві культури в сівозміни. Й вже сьогодні ціна на ріпак минус 10%. Нам знову доводиться виживати, а не розвиватися”, — резюмує Алла Стоянова.

І поки в Києві штовхаються під куполом, на південному сході фермери вже думають лише про одне — чи сіяти ці культури на наступний рік взагалі?
Посівна компанія озимого ріпаку на Бессарабії починається вже через 2 тижні.
Відповідь очевидна.